У дворі старенького будинку, що потопає у літній зелені приватного сектору міста Дніпра, очікує на гостей висока білява жінка середніх років. Вітається усміхненими блакитними очима. 

На городі рівненькими рядками ростуть помідори й полуниця, поруч – будка з ротвейлером всередині, квітучі ромашки, далі, між двома вишневими деревами, висить дитяча гойдалка.

Ольга приватний підприємець та гончар-початківець. Ідея створення майстерні виникла минулого року, коли вона вперше прийшла до «Майстерні можливостей», програми розвитку економічної самостійності для ВІЛ-інфікованих жінок. У Дніпрі пілотування цієї програми проводило відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» (Мережа) в межах гранту проекту USAID RESPOND.

«Мій чотирирічний син Володимир у дитсадку, а Володимир старший, мій чоловік, прийде пізніше, – пояснює Ольга. – Цей будинок ми успадкували цього року, коли помер дідусь чоловіка».

У дворі стоїть схожа на теплицю чи сарайчик невеличка дерев’яна будівля з великими вікнами. Всередині ледве вистачає місця для столу, буфету, двох стільців і гончарного кола.

Пожертви, які зібрала Мережа, допомогли Ользі придбати електричне гончарне коло, а також горнило для обпалювання керамічних виробів. З 2013 року RESPOND надає технічну підтримку Мережі для розбудови організаційного потенціалу, допомагаючи вдосконалювати стратегії із залучення коштів. З метою диверсифікації джерел фінансування RESPOND долучив організацію до пілотної ініціативи розвитку соціального підприємництва.

Ольга розповідає про труднощі, з якими вона зіткнулась після смерті матері, як вона, студентка другого курсу юридичного вузу, втратила батьків, а згодом засоби для існування і житло.

Ольга бере грудку теракотової глини, ліпить із неї вологу кулю і кидає на коло. Обертаючись, коло видає приємні заспокійливі звуки.

Ольга пояснює, що окрім підтримки у набутті професійних навичок у програмі «Майстерня можливостей» вона навчилася самостійно приймати важливі рішення. 

«Я тоді постійно жила у стресі, – розповідає Ольга. – Роботи не було. Я мешкала з чоловіком та його батьками. Він був єдиною людиною, яка заробляла гроші у сім’ї. Я гляділа нашого сина і батьків чоловіка. У наших стосунках з’являлося все більше критики, образ і злості».

Після чотирьох років без роботи Ольга стомилась від домашніх обов’язків і щоденних пігулок для лікування ВІЛ-інфекції. Вона навіть запитала у свого соціального працівника про можливість тимчасового припинення лікування. 

«Соціальний працівник порадив мені звернутись до «Школи пацієнтів», я так і зробила. Після «закінчення школи» я продовжила навчання у «Майстерні можливостей», – каже Ольга. 

«Школа пацієнтів» допомагає покращити прихильність людей, які живуть з ВІЛ, до антиретровірусної терапії. Сучасні ліки не можуть повністю вилікувати ВІЛ-інфіковану людину, однак дозволяють тримати вірус під контролем. За умови належного піклування про здоров’я і лікування у більшості людей з ВІЛ тривалість життя може бути такою ж, як і у здорових людей. Вони, як і всі, можуть зберігати свої стосунки, продовжувати роботу чи навчання, будувати плани і створювати сім’ї. 

«Школа пацієнтів» інтегрована з програмою розвитку економічної самостійності для жінок з маленькими дітьми «Майстерня можливостей». З метою покращення здоров’я та добробуту учасниць програми їм допомагають у проведенні оцінки фінансових потреб, надають психо-соціальну підтримку, пропонують професійне навчання, навчання фінансовій грамотності та використанню ресурсів громади тощо. 

«Я більше не могла терпіти і залишати моє життя без змін, – каже Ольга. – Я вирішила розпочати власну справу, хоч і не відчувала підтримки від Володимира».

Незабаром з’являється і чоловік Ольги, із посмішкою заглядає у гончарню. 

«Допомога потрібна? Я ще принесу», – каже Володимир і йде знову, щоб принести глиняні зразки роботи.

Ольга продовжує свою розповідь, час від часу занурюючи руки у миску з водою, щоб зробити стінки горщика вищими й тоншими.

«Коли я вперше зустріла Володимира шість років тому, і мені здалось, що я йому сподобалась, я одразу розказала про свій ВІЛ-статус, – згадує Ольга. – Я сказала, що не впевнена, чи зможу мати здорових дітей. Він сказав, нічого, якщо не зможемо мати власних дітей, то завжди зможемо усиновити. Та рік потому я народила здорового хлопчика».

Володимир заносить керамічні тарілки, кухолі й горщики, і уважно розставляє їх разом із новою посудиною на столі, немов фігури на шахівниці.

Ольга говорить про свою нову ідею: разом із Мережею вона відкриває соціальне підприємство – гончарню, де зможуть навчатися діти, у тому числі й ті, чиї батьки не мають можливості платити за навчання. 

«Глину можна використовувати у різний спосіб, – каже вона. – Я хочу, щоб глина приносила рідість не тільки мені, а й іншим людям».

У травні 2016 року, під час зустрічі спільноти практиків Ольга презентувала свою ідею соціального підприємства.